З собакою в музей

Собак зазвичай не пускають в магазини, ресторани, лікарні. У Берліні – інша справа. Тут спеціально для собак та їх власників організована художня експозиція.
Привільно живеться собакам в Берліні – 100 тисяч тільки офіційно зареєстрованих чотирилапих друзів людини мають доступ не тільки до численних парків і галявин для вигулу, а й до різноманітної мережі обслуговування, які спеціалізується на їхніх потребах: від магазинів, готелів і перукарень до “собачої йоги” і “собачого ясел”. З кінця червня в Берліні з’явилася ще одна розвага “спеціально для собак”: вони можуть підвищувати свій культурний рівень в одному зі столичних музеїв. Власники собак повинні стежити за тим, щоб їхні вихованці не пісяли на стіни. В іншому пересування виставковими залами для собак і їхніх господарів не обмежена, більш того, в деяких залах експонати висять на рівні собачих очей, а в певні дні чотириногих цінителів мистецтва супроводжують по виставці екскурсоводи.

Собаки і художники
Незвичайну виставкову концепцію розробили в берлінському гравюрного кабінеті. Музей підібрав з власної колекції близько 50 артефактів, на яких зображені собаки, як правило, як супроводжуючий мотив, але, часом, і як головний об’єкт уваги художника.
На виставці під назвою “Auf den Hund gekommen” представлені твори мистецтва, створені за минулі 500 років, зокрема, роботи таких відомих майстрів, як Дюрер, Рембрандт, Менцель, Дікс, Польці.
У всі часи, пояснює директор музею Хайнріх Шульце Альткаппенберг (Heinrich Schulze Altcappenberg), у художників були собаки. Особливо дві породи користувалися найбільшим попитом. “Вони любили такс або догів, як це не дивно. У Пікассо була такса на прізвисько лумпа. У Макса Лібермана теж була такса, вона відображена в роботах художника, представлених на нашій виставці”. І в наші дні в майстернях художників частенько можна зустріти їх чотириногих вихованців, наприклад, відому берлінську художницю Наташу Шварц, уродженку Санкт-Петербурга, незмінно супроводжує її легендарна такса на прізвисько Фаїна Абрамівна.

Собача доля
Мисливські, палацові, вівчарські та домашні, породисті і дворняги – собаки всіх порід і забарвлень займали уяву художників. Вони малювали їх олівцем і акварельними фарбами, шраффіровалі і друкували в вигляді літографій. Зображені собаки, як каже Шульце Альткаппенберг, у всіх життєвих ситуаціях. Так, були часи, ще до появи захисників прав тварин і винаходи моторів, коли собак використовували як тягову силу. Німецький художник, графік та ілюстратор Адольф Менцель (Adolf Menzel) намалював гуашшю для дитячого альбому одну таку виснажену нещасну собаку, запряжену у віз. І для контрасту – поруч ліниво і невимушено потягується вільний робити, що хоче, кіт. “Він навіть на неї не дивиться, – коментує малюнок Хайнріх Шульце Альткаппенберг. Собаки цієї йому не треба боятися, і ця собака настільки виснажена, що їй абсолютно байдуже присутність кішки”.
Всі експонати на виставці розподілені за тематичними категоріями: портрети собак, собаки і їх господарі, художники і собаки, собаки на полюванні, важка собаче життя і протистояння собаки і кішки.

Без ковбаси
У вибрані дні відвідувачів на виставку пускають разом з їх чотириногими вихованцями. Обов’язковою, крім повідця, є і намордник, але на наявності останнього співробітники музею не наполягають. Біля входу на виставку обов’язково стоїть миска з водою і ще одна – з собачим кормом. Кошлатіим відвідувачам із задоволенням пропонують ласощі і приступають до самої захоплюючої частини візиту – соціалізації в широкому колі незнайомих собак. “Мистецтво, зрозуміло, для них вдруге”, – говорить Хільке Хартман (Hilke Hartmann), яка прийшла в Гравюрний кабінет у супроводі дворічного Альби з породи лаготто-романьоло. Завдяки видатному чуттю ця порода використовується для пошуку трюфелів. Особливої ​​художнього нюху Альба на виставці не продемонстрував. “По-моєму, його захоплення викликаний присутністю інших собак”, – говорить його господиня.
Мешканка Берліна Лотті Ліцман (Lotti Litzmann) теж прийшла в музей з собакою. Їй ідея “собачих екскурсій” подобається тому, що не треба залишати вихованця одного будинку або у друзів. Фокстер’єр Паулю в музеї теж подобається. “Він задоволений, тому що може зі мною весь цей час бути”, – пояснює його господиня. На артефакти пес, втім, не звертає жодної уваги. “На них же немає ковбаси”, – сміється 68-річна Лотті.

У гравюрного кабінеті в Берліні в цей день – шум, гамір і штовханина. Ще до закінчення екскурсії Хільке Хартман і її трюфельний Альба залишають виставкові зали. “Занадто неспокійно тут, – каже відвідувачка. – І ще тому, що я весь час боюся, що він може на стіну напісяти”.
Директор музею Хайнріх Шульце Альткаппенберг і сам – власник собаки, тому знає, як часом важко залишати на самоті відданого пса. Такий експеримент, сподівається він, допоможе залучити в музей нових відвідувачів. Втім, після закінчення виставки в гравюрного кабінеті цей столичний храм мистецтва знову стане недоступним для чотирлапих цінителів прекрасного. Без ковбаси, як і слід було було очікувати, мистецтво для собаки – що собаці п’ята нога.

Елла Володіна для www.dw.com

Хоч ми і не в Німеччині, та нам далеко до такого чудового ставлення до братів наших меньших, все ж таки для сильно наполегливих музейні врата теж можуть відкритися. Так, наприклад в минулому році керівник нашого проекту та ГО “Місто Тварин” в своїй подорожі побувала в декількох музеях разом зі своїм постійним чотирилапим супутником вельштер’єром Вердою. В м. Острог виявились доволі лояльними до такого супутника майже в усіх музеях.

Острожському замку:

Музею Книги:

Та особливо добре ставлення до такого члена екскурсійної группи Алла з Вердою відчули на екскурсії в Острожському університеті “Острожська Академія”, який має дуже багату і давню культурно-освітню історію. Острозька академія відзначена 27-м призом «За якість» від Міжнародного трейд-клубу лідерів торгівлі у Парижі за активний розвиток і впровадження норм європейської освіти в життя, а також є членом Європейської асоціації університетів.

Чи цей факт впланув на екскурсовода,  а можливо той, що в Університетському чудовому саду вже багато років мешкає сліпий собака, якого колись сюди привели студенти, які знайшли його, ще цуценям десь в місті, та ректор не став виганяти, а напроти допоміг створити безпечне місце – вол’єр, де зараз цей чудовий песик щасливо живе та вже став янголом охоронцем саду та університету.

Тож, ми віремо, що і в нас можливе цивілізоване та комфортне ставлення для людей з різними зацікавленнями, в тому числі власників тварин.